Ренесанс був гарячим періодом в європейській історії, який ознаменував перехід від темних віків до сучасності і охопив 15-16 століття. Як культурний рух Ренесанс характеризувався сплеском інтересу до класичного навчання та цінностей. Спочатку він розпочався у Флоренції, а потім розширився до Венеції, Риму та інших італійських міст, перш ніж охопив решту частин Європи. Живопис та скульптура були найбільш чутливими сферами до змін із їхніми предметами та смаками. Так само було виготовлення скла.
Венеція була центром італійського виробництва скла. Спочатку Венеція контролювалася Візантійською імперією, але з часом вона стала незалежним містом-державою і процвітала як торговий центр і морський порт. Його зв’язки з Близьким Сходом допомогли виробникам скла набути додаткових навичок, як техніка виготовлення скла. Тому як традиційне майстерність, так і нові методи були повністю розроблені у Венеції та на острові Мурано (закон, який з 1291 р. Обмежував більшість склоробної промисловості Венеції островом Мурано, який ізолював майстрів склодувів, щоб не дати їм ділитися цінними секретами виготовлення скла). в епоху Відродження.
Приблизно в середині 15 століття у Венеції були виготовлені перші предмети в техніках millefiori та vetro a filigrana. Millefiori, сполука італійського слова “mille” (тисяча) та “Fiori” (квіти), відноситься до техніки склоробства, яка створює характерні декоративні візерунки на скляному посуді. А філіграна, що виникла в Мурано в 1500-х роках, була різновидом видувного скла з нитками, виготовленими з безбарвних, білих, а іноді і кольорових тростин. Зазвичай він мав смугастий вигляд. Ці методи декорування скла користувались найбільшою популярністю в 16-17 століттях.
Венеціанські склодуви також створили безбарвне скло під назвою Cristallo - своєрідний скелеподібний кристал без легкого жовтого або зеленуватого кольору, що походить від домішок оксиду заліза. Саме Анджело Баров’є, італійський художник на склі, розробив процес очищення потоку рослинної золи, в результаті якого скло конкурувало за прозорістю та безбарвністю між Роккою ді Крісталло (гірським кришталем). Секрет полягав у невеликому додаванні діоксиду марганцю, що забарвлює засіб. Крісталло був майже прозорим і вважався найкращим склом у світі. Винахід Крісталло сильно вплинув на венеціанське скло епохи Відродження, зробивши Мурано «найважливішим скляним центром».
На той час у Венеції є ще один різновид безбарвного скла, а саме: вітрей, бланшований (буквально, біле скло), дещо менш вишукане скло, що використовується для виготовлення повсякденних посудин. Бланшований Вітрум також був прозорим, безбарвним, але з сіруватим відтінком, який зберігався навіть тоді, коли скло розплавлялося з використанням найкращої доступної сировини: порошкоподібної кварцової гальки з річки Тічіно та левантинської кальцинованої соди. Оксид марганцю також додавали до розплаву як знебарвлювач. І Крісталло та скловидне тіло, що вибіліли, було важко розрізнити лише оком.
Окрім безбарвного скла, досвідчені венеціанські виробники скла виготовляли також велику кількість кольорових окулярів та спеціальних окулярів.
Кольорові окуляри завжди були важливими у венеціанській виробництві скла, оскільки вони стали одним із двигунів, який сприяв успіху місцевого виробництва з 15 століття. А успішний вихід китайського порцеляни на європейський ринок предметів розкоші призвів до одного з найважливіших нововведень у венеціанському виробництві скла - lattimo.
Латтімор, який також називали молочним склом, був непрозорим або напівпрозорим, молочно-білим або кольоровим склом, який можна було видувати або пресувати у найрізноманітніші форми. Латтімора можна зробити синім, рожевим, жовтим, коричневим, чорним та однойменним білим. Зазвичай його використовували для декоративного посуду, світильників, ваз та біжутерії. Крім того, виробники скляних фарб малювали предмети з решітки емалями, використовуючи яскраві золоті листя та більш складні картини, щоб зобразити герби, релігійні чи міфологічні сцени та інші мотиви для вшанування людей або важливих подій, таких як весілля.
У той час була популярною і Каледонія, яка отримала цю назву, оскільки імітувала природний різновид халцедону - районований агат. Його отримували змішуванням осколків білого опаліну, кольорового опалінового скла та кристала. В основному це було опалінове скло, пофарбоване жилками різного кольору на темному тлі, яке на світлі виглядало однорідним темно-червоно-коричневим.
Пізніше, з еміграцією майстрів зі скла з Венеції, скло, виготовлене на зразок венеціанських виробів, поширилося по всій Західній та Центральній Європі.

















